1 вересня 2011 року пролунав 75-тий Перший дзвоник, що сповістив про новий навчальний рік. Історія Лисичанської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів №6 цікава і непересічна, пов'язана з долею багатьох спортсменів і митців,  лікарів та вчителів, військових та звичайних людей, припорошена сивиною століття. Літописні сторінки життя нашої школи викарбовані на кожній цеглині, на кожному камінчику, на кожній сходинці... До 75 -річного ювілею школи ми  почали писати "Літопис школи" , співаторами якого можете стати і ви.

1935 - 1941 

 На початку ХХ століття, коли до Лисичанського кам'яновугіль ного родовища потяглися родини з різник куточків країни, щоб будувати шахти, починається  славетна історія м.Новодружеськ.                                             

1935 рік вважають роком заснування міста: закінчено будування шакти. Цього ж року в одному із  шахтарських бараків, збудованих на території міста, почала працювати школа№1, а на центральній вулиці Миру почалося будівництво нової школи.                                                   

1 вересня 1936 року в приміщенні новобудівлі для різновікових школярів   пролунав Перший дзвоник. Почалися навчальні будні. Школа жила своїм життям: серед звичайних предметів, починаючи з 4 класу вивчали військову справу.

 Ляшко Лук'ян Іванович згадує: "Я був одним із перших учнів, які переступили порог нової школи,  на той час мені виповнилолся  8 років. На жаль, я не пам'ятаю своєї першої вчительки та директора школи. Але до сьогодні згадую, як  на початку осені 1941 року, коли ми поверталися з уроку фізкультури, почалося бомбардування міста німцями, одна з бомб потрапила в приміщення школи: було  частково зруйновано дах та дві класні кімнати на другому поверсі..."

У вересні - жовтні 1941 року школа припинила свою роботу.

1941 - 1945 

Йшли на фронт зі школи її вчителі. Фашистські загарбники спричинили нашому місту великої шкоди за час тимчасової окупації з липня 1942 по 2 вересня 1943 років. Були вщент зруйновані житлові будинки, шахта і навіть будова школи постраждала, та більша частина її вціліла. Одразу ж післе визволення міста міський відділ народної освіти дав розпорядження відновити школу і підготувати її до навчання.

   Важко повірити, але у вересні 1944 року школа відновлює свою роботу і продовжує навчання своїх учнів. У той скрутний час з 1944 по 1949 роки керівником школи був Носач Олексій Лаврентійович - чудовий організатор навчального процесу і всієї роботи.

  Час був суворий, країна та місто відновлювалися після страшних воєнних років. А школа жила своїм життям, працювала і вчила, опа лювалася дровами. Учні, не маючи зошитів, вимушені були писати на окремих аркушах в два рядки, газетах. Були випадки, коли брати і сестри ходили до школи по черзі, бо пара стареньких чобіт була  одна на двох чи трьох дітей в родині. Було холодно, хоча про це забували, коли читали листи з фронту від батьків і старших братів. 

А поряд з учнями ділили радощі та біль втрат вчителі:

      Тішакова П. Й., Вільніч А. Я., Куц Н. Я.,

Гузьова М. П., Лейченко О. М., Літовченко О. І.,

Корсунова В. П. та інші.

Закінчилась війна. В школу повернулись вчителі-фронтовики, серед яких був Лавренцов Володимир Олексійович, що залишився працювати воєнруком і вчителем фізкультури  в нашій школі все своє життя.

2 сторінка

 1946 рік 

Свій перший післявоєнний  випускний вечір школа відсвяткувала в 1946 році. З її стін вийшло 14 випускників:

  • Слукін Г.,
  • Колеснік Л.,
  • Кісільов І.,
  • Гузинін М.,
  • Шамраєв І.,
  • Трунов Л.,
  • Череповський С.,
  • Сухін А.,
  • Кожум’як З.,
  • Омельченко Т.,
  • сестри Стельмашонок Ніна, Надія та Галина,
  • Кишенцова Н.,
  • Попова А.,
  • Деніщенко В.

 

1947 рік 

 

Цікаве фото 1947 року. На ній зображена колона працівників міста, що крокує по центральній вулиці на честь 30-річчя  Жовтневої революції, де ще нема житлових будинків, крім нашої школи. Величаво і урочисто стоїть її будівля, ніби знає, що попереду в неї ще довгі роки життя. Люблять та цінують цю дивовижну будівлю на вулиці Миру мешканці нашого шахтарського міста. Недарма завдяки їхнім трудовим зусиллям,вона,   смертельно поранена, повернулася в стрій, міцно стоячи на ногах та навічно увійшовши до історії рідного краю.

Школа – це не просто будівля, школа – це люди, які присвятили своє життя дітям. Школа – слово, яке знає і поважає кожна людина. З цим словом у багатьох з’являється маса спогадів про їхнє шкільне життя це: гамірні перерви; для когось нудні, або веселі уроки; контрольні та практичні роботи; вікторини; спортивні ігри і таке інше. Саме у школі з дитини починає формуватися особистість, з’являються нові навички, здобуваються нові та поглиблюються старі знання. І звісно ж все це було б неможливо без нашої невід’ємної частини школи котрими є вчителі, перед якими ми всі, учні, у невідплатному боргу. 


   Робота школи багато в чому залежить від її керівника. Першого директора – Носача Олексія    Лаврентійовича на відповідальному посту змінив Черноног Самуїл Павлович, який працював в нашій школі з 1950 року по 1952 рік. Він палко підтримав освітянську естафету, невтомно працював над зміцненням авторитету закладу. Самуїл Павлович – талановита особистість, людина душевної щедрості, доброти, скромності, прекрасний педагог, наставник, мудрець, людинознавець. Все своє життя він намагався творити добро та дарувати його людям, сіяв зерно любові в серця своїх вихованців.

 

 

В 1952 р. директором школи призначений Ляскевич Дмитро Ілліч, який очолював її до 1956 р. Вчителі післявоєнних років провели велику роботу. Перш за все відігріли своїм душевним теплом поранені війною дитячі серця.  Задовольнили їх нездоланне прагнення до знань, до творчості, до життя. За час спільної роботи педагогічного колективу і директора вони намагалися бути першими в усіх починаннях. Серед цікавих справ того часу були туристичні походи, культпоходи, фестивалі дружби народів, тематичні вечори. 

 

1956 року розпочала свою педагогічну діяльність в школі на посаді директора Мухіна Катерина Сергіївна і працювала по 1959 рік. Для покращення навчально-виховного процесу колектив школи зробив чимало корисних справ. Особливу увагу приділили створенню матеріальної бази для оволодіння учнями навичок найнеобхідніших професій. Видатних успіхів досягли випускники школи в області спорту. Серед відомих випускників нашої школи тільки 1959 року стала Журба (Стешенко) Олександра Іванівна, що набула звання майстра спорту СРСР з велогонок. Цю спортивну естафету перейняли й інші випускники, вихованці вчителя фізкультури нашої школи Лавренцова Володимира Олексійовича.

 

 

 

 

 

 

 

 

1960 рік - директором школи призначено Ворокуту Павла Романовича.

Першим завданням у 1960 – 1961 навчальному році було придбання навчального обладнання, меблів, парт, благоустрій території школи.

З кожним роком школа зростала. Вчителі забезпечували своїм вихованцям глибокі і міцні знання, вчили людяності, добра, віддавали їм свої сили і знання, домагались, щоб вони зростали справжніми людьми, патріотами своєї землі.